Напередодні Різдва українські храми та оселі оживають святковим сяйвом ялинок. Ці вічнозелені дерева — більше ніж прикраса. Вони символізують віру у вічне життя, дароване Господом.
Зірка над ялинкою та вертеп у підніжжі
Традиційно вершину ялинки увінчує різдвяна зірка, що нагадує про вифлеємську, яка понад дві тисячі років тому вказала шлях волхвам до Богонемовляти. У підніжжі встановлюють вертеп із зображенням народження Ісуса Христа від Пречистої Діви Марії.
“Побачивши зірку, вони зраділи радістю вельми великою” (Мф. 2:10)
Ця традиція прикрашання ялинки зародилася як різдвяна. Лише у радянські часи її намагалися перетворити на новорічну, замінивши святкову зірку на кремлівську.
Дослідники виводять традицію ставити прикрашені вогниками та іграшками ялинки із західноєвропейських країн, зокрема з Німеччини. Перші документальні згадки датують початком XVI століття. Згодом традиція поширилася по всій Європі та дійшла до українських земель.
Водночас у селах України здавна важливим елементом Різдва був дідух — сніп із жита або пшениці. Його робили з першого врожаю, приносили на Святвечір, прикрашали рушниками і ставили на почесне місце в хаті.
Виклики та заборони у минулому
Історія знає й непрості часи для святкових символів. У 1916 році російський церковний Синод закликав бойкотувати ялинку через її німецьке походження. У XIX столітті колядки, популярні в Україні, були майже заборонені в Московії.
У 1927 році в СРСР почалася масштабна антирелігійна кампанія. Різдво викреслили з календаря, а святого Миколая та ялинку заборонили. Ялинку називали “пережитком буржуазного минулого” та “релігійною агітацією”. Лише у 1935 році Павло Постишев відновив традицію, але вже як виключно новорічну, вперше у Харкові.
Сучасне святкування
Сьогодні ялинка — це радість для дітей та символ сімейного свята. Але для християн головне не дерево, а духовна підготовка: покаяння, допомога ближнім, добрі вчинки та милосердя.
Ялинка прикрашає свято, але серце Різдва — у наших душах.
Залишити коментар