Доктор філософських наук і професор Олександр Саган, уродженець Тернопільщини, понад три десятиліття досліджує історію православ’я та державно-церковні відносини. Науковець переконаний: діяльність московського патріархату в Україні виходить далеко за межі релігії — вона безпосередньо стосується національної безпеки.
Свою кар’єру дослідника релігії він почав у часи, коли ця тема вважалася небезпечною. Ще у 1988–1989 роках його дипломна робота про релігійні питання викликала спротив у викладачів — двічі тему не затверджували. Лише після втручання проректора він отримав дозвіл. Згодом вступив до аспірантури Інституту філософії, де почав системно вивчати православ’я, а його кандидатська дисертація була присвячена саме цій тематиці.
«П’ять років я працював державним чиновником і намагався втілювати теоретичні напрацювання в реальну політику у сфері державно-церковних відносин», — згадує він.
«Москва багато років працювала зі свідомістю людей»
За словами Сагана, війна Росії проти України змінила релігійну ідентичність українців. Зросла кількість переходів громад з УПЦ Московського патріархату до Православної Церкви України. Старообрядницька церква навіть повністю розірвала зв’язки з Росією і змінила назву. «Люди усвідомили, що церква, де освячують убивць українців, — не може бути духовним домом», — підкреслив науковець.
Він додає, що Росія десятиліттями нав’язувала власну версію історії православ’я, перетворивши московську церкву на «церкву-матір» у свідомості багатьох. «Насправді московська церква — це дочка Київської митрополії, тобто української церкви», — наголошує релігієзнавець.
Просвітництво як відповідь на дезінформацію
Саган вважає, що основна робота з подолання російського впливу має відбуватися через громадянське суспільство та просвітницькі ініціативи. Держава повинна підтримувати такі програми фінансово. «У радянські часи існувало товариство “Знання” — і воно досі має потенціал. Але зараз не отримує державного замовлення», — пояснює він.
Науковець наголошує, що фінансування української науки — критично низьке. Друкування монографій часто здійснюється за кошт самих дослідників. «У нас навіть ліквідували видавництво “Наукова думка”. Ми не маємо статті витрат на друк монографій», — зазначає він.
Закон і свобода віросповідання
Коментуючи ухвалений закон про обмеження діяльності релігійних організацій, афілійованих з країною-агресором, Саган зауважує, що документ має лише частковий ефект. «Максимальна дія — це позбавлення статусу юридичної особи, але без розриву зв’язків із Москвою», — каже він.
За його словами, держава не може примусити людей до зміни віри, але має право регулювати юридичний статус організацій. «У нас досі діє Корецький монастир у підпорядкуванні московського патріархату, де патріарх Кирил призначає настоятелів і фактично керує громадою, яка закликає вбивати українців», — наголошує професор.
Перехід до ПЦУ і бюрократичні бар’єри
Після отримання Томосу, за словами Сагана, перехід громад до ПЦУ продовжується, але зіштовхується з великим опором і юридичними перепонами. «Є громади, які рік чи два не можуть увійти до власного храму через судові позови кількох осіб, що залишилися в МП», — розповідає він.
Науковець додає, що державні органи не завжди сприяють процесу. «Коли неможливо зупинити певний процес, його бюрократизують. Громади проходять усі суди, отримують рішення, але роками не можуть зайти у храм, бо стоять замки, а виконавча служба бездіє», — пояснює він.
Почаїв як осередок «русского міра»
Говорячи про Почаївську лавру, Саган нагадує, що цей монастир у минулому був греко-католицьким духовним центром. Після захоплення території Російською імперією лавру перетворили на осередок русифікації Волині. «Священники отримували доплати за русифікацію, а держава платила ченцям зарплати. Почаївська лавра стала символом “русского міра”», — каже релігієзнавець.
Він звертає увагу на те, що цьогоріч під час хресних ходів до Почаєва несли не лише ікони, а й прапори, освячені у Донецьку в 2014 році для бойовиків так званої «ДНР». «І влада це толерує. Це велика помилка», — підкреслює він.
Інформаційна боротьба та майбутнє лаври
Науковець переконаний: зміни у Почаєві можливі лише через просвітництво. «Тридцять років людей годували “Почаївським листком”. А що дали в альтернативу? Майже нічого», — каже він.
Саган наголошує, що ПЦУ вже створила монастир на території лаври, але поки що лише формально. «Тут потрібна щоденна робота, а не акції. Бо свідомість не змінюється за день. Це стратегічний процес, який може тривати покоління», — зазначає дослідник.
«Москва боїться ставати церквою»
Професор пояснює: російська церква діє як політична структура. «Коли Україна забере з неї політичну складову, вона перестане бути цікавою і втратить фінансування. Понад 300 кліриків УПЦ МП вже отримали підозри, понад 70 засуджено за держзраду. Це системна диверсійна діяльність», — наголошує він.
Шлях до єдиної церкви
На думку Сагана, об’єднання українського православ’я — питання часу. «Це станеться після фізичного відходу покоління, травмованого радянською ідеологією. Через одне-два покоління таких людей залишиться одиниці», — каже він.
Релігієзнавець переконаний, що нинішня війна — це не лише боротьба за території, а й за цінності. «Російська церква активно бере участь у цій війні, бо вона ідеологічно прив’язана до ідеї “русского міра”. Але більшість українців поступово усвідомлюють свою справжню духовну спадщину. І цей процес уже незворотний», — підсумував Олександр Саган.
Залишити коментар