У селі Качанівка Підволочиської громади відбулося прощання з воїном Андрієм Павлищем — солдатом 127-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Його життя обірвалося 21 травня, у день, коли йому виповнилося 50 років. Тяжке поранення, отримане під час виконання бойового завдання, стало фатальним.

Прощальна церемонія проходила у мовчанні й під монотонний дощ — ніби сама природа сумувала разом з людьми. До села прийшли десятки людей: родичі, побратими, друзі, сусіди. Сльози, обійми та тиша — саме так виглядала ця остання зустріч з Героєм.
У коротких, але щирих словах звучали головні риси Андрія. Його життя було простим і непоказним, без гучних подій чи амбіційних планів. Але коли російська агресія спалахнула на повну силу, він не залишився осторонь. Пішов добровольцем, як міг — з тихою гідністю — став на захист рідної землі. Без гучних промов, без нагород — як воїн, який робить те, що вважає правильним.
“Можливо, Андрій не мав гучного життя. Але коли настав час — він встав і пішов. Боронити Україну. І віддав найцінніше — своє життя”, — зазначив під час панахиди отець Ростислав.

Під час церемонії військові передали синові загиблого прапор України, яким була накрита труна. Це — символ останнього дарунка батька, його любові, мужності й жертви. А сестра, пані Оксана, отримала Грамоту Пошани, підписану Головнокомандувачем ЗСУ генералом Олександром Сирським — офіційне визнання подвигу її брата.
Слова вдячності та скорботи пролунали й від громади:
“Світла пам’ять тобі, Андрію. Твоє ім’я назавжди вписане в серце України. Молимось, щоб Господь прийняв воїна у Царство Небесне й дарував вічний спокій. Герої не вмирають. Слава Україні!”, — йдеться в повідомленні Підволочиської сільради.









Залишити коментар