Артему з позивним Ігнат – лише 22, але він уже півроку тримає небо над Україною в складі 128 окремої гірсько-штурмової бригади. Своє рішення піти на війну хлопець пояснює просто: вдома на нього чекає 6-річний брат, якому доводиться ховатися в підвалі через обстріли. «Я воюю за нього і за всіх дітей, які тільки починають жити», – каже Артем.
До війни хлопець жив на Сумщині, де займався ремонтом і продажем автомобілів. Після повномасштабного вторгнення почав волонтерити — передавав бійцям маскувальні сітки, продукти, допомагав, чим міг. А згодом вирішив і сам стати до лав ЗСУ. Його надихнув старший товариш Богдан (позивний Батон), який служив у 128 бригаді. Зрештою, Артем підписав контракт і приєднався до підрозділу БПЛА тієї ж бригади.
Перший досвід — за кордоном
Базову військову підготовку Артем проходив у Польщі — це був його перший виїзд за кордон. Там новобранців навчали тактики піхотних боїв, штурмів, медичної допомоги та дій в умовах бойових зіткнень. Після повернення в Україну Артем здобув спеціальність оператора безпілотника й потрапив безпосередньо до бойового підрозділу.
«Спершу всього вчився у бойових товаришів — вони пояснювали, як усе працює, допомагали освоїтись. Я працюю на “матраці” — це БПЛА Matrice, який ретранслює сигнал і дозволяє нашим FPV-дронам залітати далі», — розповідає Артем.
Під вогнем ворога
Навесні під час одного з бойових виїздів російський дрон-розвідник виявив позицію підрозділу Артема — точка була надто відкритою, «зеленка» ще не встигла сховати позицію. За декілька хвилин по українських бійцях почали прилітати FPV-дрони з оптоволокном.
«Ми встигли зробити тільки один виліт, як почалось… Ховались у бліндажі, але він був напівзруйнований. Нас врятував довгий коридор — дрони вибухали там. Один із вибухів був такий сильний, що в мене потемніло в очах», — згадує боєць.
Завдяки вичікуванню моменту, коли «Мавік» росіян сів на підзарядку, бійці змогли вибратися живими. Усі дістали контузії, але вижили. А згодом повернули ворогу сповна — знищили техніку, склади, гармати.
Контракт закінчується, але служба — ні
Річний контракт Артема добігає кінця, проте хлопець усвідомлює, що залишиться на службі до завершення воєнного стану. Його головна мотивація — мирне життя молодшого брата й безпека рідного міста.
«Я не служив строкову, і коли йшов добровільно, думав, що буде набагато важче. Але в нас чудовий колектив — надійні, віддані люди. Ми не просто армія — ми братство», — підсумовує боєць 128-ї бригади.
Залишити коментар