Чому Греція для греків — не Греція: як насправді називали свою країну давні жителі Еллади

Почувши слово “Греція”, більшість людей уявляє собі країну оливкових гаїв, храмів і міфів. Проте самі давні греки ніколи не називали свою країну “Грецією” — ані в повсякденному житті, ані в офіційних документах чи літературі. Назва, яку ми вживаємо сьогодні, з’явилася значно пізніше й була поширена переважно за межами еллінського світу. Сучасний українець, як і більшість європейців, користується латинізованим варіантом, що закріпився під впливом Риму. Але як насправді називали свою країну ті, хто побудував Парфенон і вів діалог із Сократом?

Греція, Еллада чи ще щось: чому одна країна має так багато назв

У різних мовах світу сучасна Греція має десятки назв — від “Yunanistan” у Туреччині до “Grèce” у Франції. Це ускладнює просту відповідь на запитання, як ідентифікували себе мешканці тогочасних поліcів. Щоб зрозуміти, чому назва “Греція” не має нічого спільного з самоідентифікацією еллінів, важливо проаналізувати кілька ключових понять, що домінували у давньогрецькій культурі.

Самі для себе: хто такі елліни

Давні греки вважали себе “еллінами” — це слово зустрічається у творах ще з VIII століття до н. е. Під “Елладою” (Ἑλλάς) вони розуміли сукупність міст-держав і територій, де проживали греки, поділяючи спільну мову, релігію та звичаї. При цьому не існувало централізованої держави чи єдиного політичного об’єднання: Афіни, Спарта, Коринф і десятки інших поліcів були самостійними.

“Ми — елліни не тому, що живемо в одному місті, а тому, що говоримо однією мовою, маємо спільну кров, спільні храми й жертви богам.” — Ісократ, “Панегірик”, IV ст. до н. е.

• Слово “елліни” (Ἕλληνες) спочатку стосувалося лише мешканців певних регіонів, але згодом стало загальною етнічною самоназвою.
• Назва “Еллада” (Ἑλλάς) для грецької землі поширилася разом із зростанням міжполісної єдності під час перських воєн.
• У грецьких текстах, навіть після завоювань Александра Македонського, терміни “елліни” і “Еллада” зберігалися як маркери культурної належності.

Як з’явилася “Греція”: латинський вплив і римська перспектива

Офіційної назви “Греція” в еллінів не існувало. Латиномовні римляни, захопивши Балкани, почали називати завойовані області “Graecia”. Це слово мало зовсім інше походження і спочатку стосувалося лише невеликої етнічної групи.

Походження латинської “Graecia”

“Graecia” — назва, яку римляни застосували до всієї території, де мешкали греки. Проте це слово походило від імені племені “Граїкі” (Graeci), що населяло область навколо сучасної Епіру та Західної Греції. Контакти між італіками та цим племенем започаткували традицію називати всіх греків “греками”, хоча вони самі так себе не ідентифікували.

• Перші згадки про “грецьких” поселенців з’явилися ще у працях Гомера, але латинське Graeci стало загальновживаним лише з ІІІ ст. до н. е.
• Після підкорення Балкан Римом назва “Graecia” закріпилася у офіційній документації та латинській літературі.
• Європейські мови успадкували цю назву через вплив латини: англійською Greece, німецькою Griechenland, французькою Grèce тощо.

Чому римляни ігнорували “еллінів”

У римському суспільстві грецька культура викликала захоплення, але ідентифікаційні терміни залишалися своїми. “Елліни” для римлян були скоріше культурною, а не політичною категорією. Самі греки, навіть під владою Риму, продовжували ідентифікуватися як елліни та вважати свою землю Елладою.

“Греки — це ті, хто говорить еллінською, навіть якщо вони живуть у Єгипті чи на Сицилії.” — Страбон, “Географія”, I ст. до н. е.

Еволюція самоназви: від “еллінів” до “ромеїв”

Історія назв не закінчується на “еллінах” і “греках”. Протягом століть самоназва змінювалася під впливом політики, релігії та історичних катастроф.

Візантійський злам — хто такі “ромеї”

Після розпаду Римської імперії на Західну та Східну, на території Греції утворилася Візантія. Її мешканці ідентифікували себе як “ромеї” (Ῥωμαῖοι) — римляни. Це була офіційна самоназва греків у середньовіччі, яка підкреслювала спадкоємність від Риму, але не скасовувала грецької культурної ідентичності.

• “Ромеї” — це жителі Східної Римської імперії, незалежно від етнічного походження.
• У побуті слово “елліни” набувало антикварного або навіть язичницького відтінку.
• Лише після падіння Візантії і в часи формування Нової Грецької держави відроджується інтерес до “еллінської” самоназви.

Чому “еллін” став символом нації в Новий час

Під час національного пробудження XIX століття, коли греки боролися за незалежність від Османської імперії, назва “елліни” стала символом історичної тяглості. Цей термін підкреслював спадковість із античністю, відрізняв від “ромеїв” візантійської доби і формував нову національну ідентичність.

“Ми не греки, ми елліни!” — девіз грецьких революціонерів 1820-х років.

Що писали давньогрецькі автори: самоназва у літературі й офіційних текстах

У творах Гомера, Геродота, Фукідіда, Платона та інших класиків терміни “елліни” й “Еллада” трапляються регулярно. Водночас вони часто мають не лише географічний, а й культурний та релігійний сенс.

“Еллада” у поезії і прозі

У грецькій літературі “Еллада” часто ототожнюється з колискою цивілізації, місцем, де панують боги Олімпу, театри й олімпійські ігри. Це не просто територія, а простір культури, свободи й мистецтва. Геродот писав про “еллінські міста” (πόλεις Ἑλληνικαί), а не про “Грецію” як єдину державу.

“Еллада — це не земля, а спільність, що твориться словом і звичаєм.” — Платон, “Держава”.

Документи, декрети й епіграфіка

Офіційні документи, декрети та написи на монументах завжди використовували “еллінські” терміни. Наприклад, на священних стінах Дельфійського оракула містяться написи про “еллінські народи”, а не “грецькі”.

• На монетах, що карбували у різних поліcах, зустрічається слово “Еллада”.
• Декрети Афінської держави адресовані “еллінам”, а не “грекам”.
• У міжнародних угодах того часу елліни чітко відмежовували себе від “варварів”, тобто всіх нееллінів.

Відлуння стародавніх назв у сучасній мові

У сучасній грецькій

мові офіційна назва країни — “Еллада” (Ελλάδα), а громадяни — “елліни” (Έλληνες). Жоден грек у повсякденному житті не називає себе “грецьким” у тому сенсі, як це роблять європейці чи американці. Відлуння давньої самоназви зберігається й у державних документах, і в культурних контекстах.

Сучасна самоназва: як це працює сьогодні

Конституція Греції закріплює назву країни як “Еллада”, а назва “Греція” існує лише для зовнішньополітичних потреб. Це нагадує ситуацію з “Deutschland” і “Germany” в англійській мові.

• Офіційна назва держави — Ελληνική Δημοκρατία (Грецька Республіка, але дослівно — “Еллінська Республіка”).
• На паспортах і документах вживається “Hellenic Republic”.
• У гімні, на гербі й офіційній символіці використовується винятково “Ελλάδα”.

Як інші народи досі називають Грецію по-своєму

Попри грецьку традицію, в багатьох мовах світу зберігається назва, похідна від латинського “Graecia”. Існують і винятки: деякі народи, зокрема на Близькому Сході та в Індії, використовують іще інші назви.

• Турецька: Yunanistan (від “Іонія”, давньогрецька область).
• Перська: یونان (Yūnān) — також від “Іонія”.
• Арабська: اليونان (al-Yūnān) — аналогічно.
• Грузинська: საბერძნეთი (Saberdzneti) — “країна еллінів”.
• Китайська: 希腊 (Xīlà) — переклад фрази “Еллада”.

“Назва країни — це більше, ніж слово. Це код ідентичності, сформований історією, мовою й міфами.” — сучасний грецький історик Антоніс Ліакос.

Чому “елліни” залишаються “еллінами” навіть сьогодні

Використання самоназви “Еллада” та “елліни” має глибокий культурний і навіть політичний сенс. Для сучасних греків це не просто данина минулому, а спосіб підкреслити тяглість своєї ідентичності, що сягає глибини тисячоліть.

Національна гордість і історична тяглість

Під час святкувань, державних виступів, у ЗМІ та школах греки наголошують на спадковості від античної Еллади. Ця традиція настільки сильна, що будь-яка спроба назвати їх країну “Грецією” у внутрішньому дискурсі сприймається як чужа.

• Свята та пам’ятні дати називаються “еллінськими”.
• У патріотичних піснях і віршах фігурує “Еллада”.
• У шкільних підручниках сучасна історія подається як продовження античної.

Зміна назв у різні епохи: як це впливало на самосприйняття

Самоназва грецького народу змінювалася під впливом зовнішніх обставин: завоювань, релігійних трансформацій, політичних катастроф. Кожна нова назва відображала новий етап ідентичності, але жодна не витіснила “еллінів” остаточно.

“Ми були еллінами, стали ромеями, але ніколи не переставали бути собою.” — народна грецька приказка.

Як “елліни” сприймали сусідів: хто такі “варвари”

Для давніх греків світом правили два типи людей: елліни й варвари. “Варвар” — це не образа, а позначення всіх, хто не говорив грецькою і не належав до “еллінського” світу. Це слово стало одним із головних маркерів відмінності.

Культурна межа: мова і звичаї як критерії

Греки не вважали “Елладу” державою в сучасному розумінні. Їх об’єднувала мова, звичаї, релігія і міфи. Все інше було “варварським” — чужим, незрозумілим і навіть небезпечним.

• Мова (еллінська) — головний критерій “свого”.
• Спільні свята, Олімпійські ігри, релігійні культи.
• Відмова від чужоземних звичаїв, навіть якщо сусіди були цивілізованими.

Державність без держави: парадокс еллінської ідентичності

Елліни не створили централізованої імперії, як римляни чи перси, але їхня спільність була настільки сильною, що пережила століття політичної роздробленості. Самоназва “елліни” стала символом внутрішньої єдності, яка не залежала від меж і урядів.

“Ми розділені на поліси, але єдині в душі.” — Фукідід, “Історія Пелопоннеської війни”.

Міфи і легенди про походження слова “елліни”

Походження самоназви “елліни” оповите легендами. За міфологією, пращуром усього народу був Еллін — син Девкаліона, що пережив Великий потоп. Саме від нього й пішла назва всієї грецької спільноти.

Міфологія і генеалогія: роль Елліна

У давньогрецьких міфах Еллін був сином Девкаліона та Пірри. У нього було три сини: Дор, Еол і Ксут, які стали родоначальниками основних грецьких племен — дорійців, еолійців та іонійців. Таким чином, кожен грек міг вважати себе прямим нащадком Елліна.

• Дорійці — від Дора, оселилися на Пелопоннесі.
• Еолійці — від Еола, мешкали на півночі Греції.
• Іонійці — від Іона, сина Ксута, сформували Аттику та Малу Азію.

“Еллін — батько всіх людей, що поклоняються Олімпу.” — Гесіод, “Теогонія”.

Історичний контекст: як міф став реальністю для еллінів

Міф про Елліна став не просто частиною давньогрецької релігії, а й елементом офіційної ідентичності. Давньогрецькі історики, філософи й поети регулярно зверталися до цієї легенди, виправдовуючи нею близькість грецьких племен та їхню відмінність від сусідів. У творах Геродота та Фукідіда походження еллінів від Елліна використовувалося для пояснення єдності народів, що населяли Балкани, острови Егейського моря й узбережжя Малої Азії.

• Міф про Елліна дозволяв еллінам вважати себе “родичами”, незалежно від політичного суперництва між полісами.
• У літературі й риторичних текстах ця генеалогія була ідеологічною основою спільних свят і військових союзів.
• В часи зовнішніх загроз (наприклад, під час Перських воєн) міфологічний “Еллін” ставав символом консолідації.

Особливості самоназви в різних регіонах еллінського світу

Попри спільне коріння, у різних куточках грецького світу самоназва, її варіанти та локальні ідентичності могли відрізнятися. Наприклад, мешканці Спарти, Афін чи Коринфа могли підкреслювати свою належність до певної громади, але на рівні міждержавних стосунків усі вони залишалися еллінами.

Локальні ідентичності: афіняни, спартанці, коринфяни

Кожен поліс мав власну гордість і самоназву. Афіняни пишалися своїм походженням від іонійців, спартанці — від дорійців, а коринфяни — змішаною спадщиною. Втім, у випадку зовнішньої небезпеки або участі у Панафінейських іграх, всі вони виступали під спільним гаслом “еллінів”.

• У документах внутрішньої політики часто використовувалися локальні назви: “афіняни”, “спартіати”, “фіванці”.
• Під час міжполісних союзів і міжнародних угод — “елліни”.
• У релігійному та культурному житті (наприклад, у Дельфах, Олімпії) наголошувалася загальноеллінська приналежність.

Відмінності між материковою Елладою та колоніями

Грецькі колонії, які виникли по всьому Середземномор’ю й Чорному морю, теж зберігали свою ідентичність як елліни. Хоча вони могли інтегруватися з місцевим населенням, у найважливіших питаннях — політичних союзах, торгівлі, релігії — вони залишалися частиною еллінського світу.

• У Південній Італії (Магна Греція), на Сицилії, в Північному Причорномор’ї колоністи наголошували на своєму еллінському походженні.
• Місцеві написи й декрети містять згадки про “еллінські поліси”.
• Колонії брали участь у загальноеллінських святах, регулярно посилали делегації до Дельфійського оракула.

Вплив релігії та культових центрів на формування самоназви

Релігійна спільність була одним із головних факторів, що цементував поняття “еллін”. Храми, святилища, оракули та спільні релігійні свята створювали відчуття загальної культури, яке було сильнішим за політичні суперечності.

Дельфійський оракул і Олімпійські ігри як символи єдності

Дельфи вважалися “пупом світу” (омфалосом) для всіх еллінів. Сюди зверталися не лише окремі поліси, а й колонії, і навіть іноземці, що прагнули отримати визнання від грецьких богів. Олімпійські ігри, що збирали учасників з усіх куточків Еллади, були не лише спортивною, а й політичною подією.

• Учасниками ігор могли бути тільки ті, хто довів своє еллінське походження.
• Під час ігор оголошувалася “священна перемир’я” (“екехейрія”), що об’єднувала поліси.
• Свята на честь богів (Піфійські, Істмійські, Немейські ігри) також підкреслювали спільну ідентичність.

Еллінська релігія — міст через століття

Єдиний пантеон, спільні ритуали й міфи підтримували уявлення про “еллінський” народ навіть тоді, коли політична єдність була фікцією. Релігія стала мовою, якою антична самоназва передавалася прийдешнім поколінням, пройшовши крізь століття до сучасної грецької культури.

“Той, хто поклоняється Зевсу, — еллін, навіть якщо він живе за межами Еллади.” — Плутарх, “Моралії”.

Назва “Греція” в європейській традиції: від латини до сучасності

Поширення латинської назви “Graecia” в європейських мовах стало результатом політичного й культурного впливу Риму. Після підкорення Балканського півострова римляни перенесли свою термінологію на всю територію, де мешкали елліни. Відтоді більшість європейських народів почали ідентифікувати давніх греків саме як “греків”, а не “еллінів”.

Етимологія латинського “Graecia”

В основі латинського слова “Graecia” лежить етнонім “Graikoi”. Це була назва маленького племені, з яким римляни вперше вступили в контакт на західному узбережжі Балкан. Згодом цю назву поширили на всю країну, а слово “Graecus” стало стандартною назвою для греків у латинському світі.

• Перші латинські тексти, у яких згадується “Graecia”, датуються ІІІ ст. до н. е.
• У римській історіографії (Лівій, Тацит, Пліній) “Grecia” — це країна філософії й мистецтва.
• З латини назва потрапила у більшість мов Західної Європи.

Вплив латини на сучасні європейські мови

Сучасні назви Греції у європейських мовах — це пряма спадщина римської традиції. В українській, як і в більшості слов’янських мов, слово “Греція” — це адаптація латинського терміна, що витіснила давню “Елладу” у повсякденному вжитку.

• English — Greece.
• Deutsch — Griechenland.
• Français — Grèce.
• Italiano — Grecia.
• Español — Grecia.

“Латинська “Греція” — це європейський погляд на чужий світ, що досі визначає нашу мову і уявлення про античність.” — сучасний лінгвіст Іоаніс Пападопулос.

Чому в різних мовах світу — різні назви для Греції

Зміна назв Греції в різних мовах — не просто лінгвістична цікавинка, а відображення складних історичних контактів, міграцій, воєн і торгівлі. Від латинського “Graecia” у Європі до “Yunanistan” на Сході та “Hellada” у самих греків, кожна версія назви розкриває власну історію взаємодії з еллінською цивілізацією.

“Yunanistan” і “Йунан” — іонійський слід у східних мовах

У багатьох мовах Близького Сходу, Південної та Центральної Азії Грецію називають варіантами слова “Йунан” або “Yunanistan”. Це походить від імені давньогрецького племені іонійців (Ἴωνες), які одними з перших контактували з персами, а згодом — з іншими східними народами.

• У турецькій — Yunanistan (країна іонійців).
• У перській, арабській, урду — Yūnān або al-Yūnān.
• У санскриті — Yavana, що стало синонімом “чужинця” на Заході.
• В івриті — Yavan (Яван), з цим іменем згадується Греція у Біблії.

Такий варіант поширення пояснюється тим, що саме іонійці першими з греків заснували колонії на західному узбережжі Малої Азії і вели активну торгівлю з персами. Тому для східних сусідів “греки” та “іонійці” стали практично синонімами.

Грецькі назви у мовах Кавказу та Східної Європи

Деякі народи, розташовані ближче до історичної Еллади, зберегли у своїх мовах самобутні варіанти назв. Наприклад, у грузинській — Сабердзне́ті (буквально “країна еллінів”), у вірменській — Հունաստան (Hunastan), а у стародавній слов’янській традиції — Еллада або Еллінська земля.

• Грузинська: Сабердзнеті — від слова “бердзнеулі” (еллін).
• Вірменська: Հունաստան (Hunastan) — від “Юнан”, але з власною адаптацією.
• Давньоруська: Еллада, Еллинская земля — у літописах і апокрифах.

У цих мовах відчутний вплив як античних, так і візантійських традицій. Через Візантію в середньовіччі “елліни” залишалися ключовим образом для православного світу, особливо в релігійних текстах і перекладах.

Азійські версії: Китай, Японія, Корея

У країнах Східної Азії власна історія адаптації європейських назв. У китайській мові для Греції використовують ієрогліфи 希腊 (Xīlà), у японській — ギリシャ (Girisha), у корейській — 그리스 (Geuriseu). Ці назви прийшли або через англійську, або через французьку мову вже у Новий час.

• Китайська: “Xīlà” — фонетичне відтворення “Hellas”.
• Японська та корейська — адаптація європейської “Greece”.

Ці лінгвістичні трансформації ілюструють, як антична ідентичність еллінів розчинилася у глобальному лінгвістичному ландшафті.

Символічна роль самоназви — як слово формує націю

Самоназва — не просто формальність. Для давніх греків вона була знаком приналежності до унікальної культурної спільноти, яка цінувала свободу, мистецтво, філософію й демократію. Саме поняття “еллін” стало потужним ідеологічним інструментом, що допомагав згуртувати народи, які жили на тисячах островів, в десятках розрізнених полісів та колоній.

Національна ідея через ім’я

Коли у XIX столітті грецькі повстанці боролися за незалежність, вони навмисно відкинули “ромеїв” і повернулися до “еллінів” як символу боротьби за свободу і спадкоємність із античністю. Це дозволило сформувати міцну національну ідентичність, незалежно від політичних чи релігійних поділів.

• “Елліни” — це спадкоємці Гомера, Платона, Сократа і Перикла.
• Самоназва формує сучасну грецьку національну ідею.
• Вона підкреслює унікальність грецького шляху в історії Європи.

Назва в мистецтві, літературі й освіті

У літературі, живописі, музиці та кінематографі “Еллада” та “елліни” — це не просто слова, а культурні символи, що тривають у віках. Сучасні грецькі письменники і художники регулярно звертаються до цих образів, підкреслюючи спадкоємність і гордість за своє походження.

“Еллада — це ідея, яка не старіє, навіть якщо змінюються мови, кордони і покоління.” — сучасний грецький поет Одиссеас Елітіс.

Як самоназва вплинула на міжнародний імідж Греції

Історія самоназви Греції — це ще й приклад того, як внутрішнє самосприйняття народу може не співпадати з образом, що склався у світі. Для зовнішнього світу греки — “греки”, для себе ж — “елліни”. Ця різниця має наслідки для дипломатії, культури, брендингу країни та міжнародних відносин.

Офіційна назва на міжнародній арені

У міжнародних організаціях та документах Греція зобов’язана використовувати як англійську форму “Greece”, так і власну — “Hellenic Republic”. Це створює цікаву ситуацію подвійної ідентичності: для світу — “Греція”, для самих себе — “Еллада”.

• На Олімпійських іграх делегація офіційно представляється як “Hellenic Republic”.
• У Європейському союзі і на міжнародних форумах — “Hellenic Republic (Greece)”.
• В офіційних грецьких документах — виключно “Ελληνική Δημοκρατία”.

Культурний експорт: елліни у світі

Грецька діаспора по всьому світу активно використовує “еллінську” ідентичність у назвах організацій, шкіл, культурних центрів. Наприклад, “Hellenic Foundation”, “Hellenic College”, “Hellenic Society”. Це підкреслює спадкоємність із античністю та відрізняє греків від “грецького” іміджу, створеного західною літературою.

“Бути елліном — це не тільки бути громадянином Греції, а й носієм цінностей, що змінюють світ.” — грецький філософ сучасності Христос Яннакос.

Давньогрецька самоназва у мові, символах і традиціях сучасної Греції

Сьогодні збереження давньої самоназви є не просто знаком поваги до історії — це частина національної політики, культури і щоденного життя сучасних греків. Еллінська ідентичність відображається у всьому: від назв державних установ до святкувань та освітніх програм.

Офіційні установи та законодавство

Назва “Еллада” (Ελλάδα) та “елліни” (Έλληνες) закріплені у Конституції, законах і державній символіці. Кожен громадянин країни юридично є “елліном”, а не “греком” у західному розумінні.

• Парламент — “Βουλή των Ελλήνων” (Парламент еллінів), а не “греків”.
• Валюта до переходу на євро мала напис “Ελληνική Δημοκρατία”.
• Усі державні свята — “еллінські” (Ελληνικές εορτές).

Освіта, наука і культурна політика

Грецькі підручники з історії, літератури та мистецтва підкреслюють безперервність еллінської традиції від античності до сучасності. Курс “Ελληνική ιστορία” (Еллінська історія) є обов’язковим у школах і університетах.

• Університети, академії та наукові інститути зберігають у назвах “еллінський” компонент.
• Державні премії і відзнаки — “еллінські”.
• Фольклор, народні пісні, шкільні свята — все це містить посилання на “еллінську” спадщину.

Символіка і сучасна самоідентифікація

Державні символи Греції — герб, прапор, гімн — апелюють до еллінської спадщини. Відомі гасла, такі як “Ζήτω η Ελλάς!” (“Хай живе Еллада!”), звучать під час національних свят, спортивних перемог, протестів і великих подій.

“Еллада — це не просто держава на Балканах. Це місія, це ідея, це пам’ять про вільну людину.” — вислів сучасного президента Греції.

Як назви формують сучасну ідентичність: уроки для інших народів

Історія грецької самоназви — рідкісний приклад того, як народ може зберегти і переосмислити свою спадщину, незважаючи на тисячоліття завоювань, асиміляцій і зовнішнього тиску. Для багатьох сучасних країн це урок про значення імені, історичної пам’яті та культурної спадкоємності.

Назва як дороговказ для майбутнього

Вибір між “еллінами”, “ромеями”, “греками” — це не лише історія про мову. Це історія про цінності, які народ прагне зберегти. Для греків повернення до античної самоназви стало символом оновлення після століть під чужою владою, а для інших народів — прикладом, як ідентичність може бути рушієм відродження.

• Самоназва допомагає зберігати єдність навіть у розмаїтті.
• Вона може стати основою для політичної, культурної та економічної модернізації.
• Збереження історичної назви — це щит від втрати коріння та асиміляції.

Висновок

Давні греки свою країну ніколи не називали “Грецією”. Для них вона була Елладою, а самі вони — еллінами, нащадками легендарного Елліна, творцями унікальної цивілізації, яка вплинула на весь світ. Лише під впливом Риму, а згодом і європейських мов, сформувалася міжнародна назва “Греція”, яка не відображає глибинної суті еллінської ідентичності. У різних епохах — від античності через візантійське “ромеї” до сучасного національного відродження — греки знову і знову поверталися до свого справжнього імені, роблячи його основою історичної пам’яті та культурної спадкоємності. Сьогодні Еллада — це не лише країна на карті, а й жива ідея, що об’єднує мільйони людей у Греції та по всьому світу.